Контурно-меліоративне землеробство в Україні

Ми не можемо отримувати високі врожаї без суттєвого впливу на процеси у агроекосистемі, але ми можемо максимально наблизити с.-г. ландшафт до природних ландшафтів, шляхом надання йому рис самоорганізації та саморегуляції.

Саме такі принципи були покладені у систему контурно-меліоративного землеробства (КМЗ), яка активно розроблялась в Україні. На рисунку 6.1 представлений космічний знімок території, що розташована у Куп’янському районі Харківської області.

В основі цієї системи лежить системний підхід до формування екологічно стійких агроландшафтів, в яких зменшені або повністю припинені ерозійні процеси. Диференційоване використання орних земель з урахуванням ландшафтних особливостей, властивостей місцевих ґрунтів і мезокліматичних умов дозволяє повністю регулювання поверхневий стік, підвищити родючість ґрунтів, поліпшити природне середовище, створити сприятливих умов для біорізноманіття.

Це реалізується:

• розподілом орних земель на три еколого-технологічні групи в яких застосовується диференційований підхід до вирощування с.-г. культур
  створенням контурно-смугової структури ландшафту;
• створення протиерозійних заходів постійної дії для зарегулювання і нагромадження вологи на схилових ділянках та безпечного відводу надлишку талих і дощових вод у гідрографічну мережу.
• виведення із складу ріллі середньо- та сильноеродованих земель на схилах крутістю понад 5 градусів, а в окремих випадках на сильноулогованих схилах і понад 3 градуси;
• досягнення бездефіцитного балансу гумусу й основних поживних речовин та інтегрованого використання органічних і мінеральних добрив, у тому числі соломи, інших рослинних решток та сидератів.

Представлена територія активно впорядковувалась в 80-х рр. минулого століття в плані припинення процесів водної ерозії ґрунту, підвищення накопичення ґрунтової вологи, покращення мікроклімату та підвищення родючості ґрунтів в цілому. Значна територія була трансформована згідно концепції контурно-меліоративного землеробства. Це дуже добре видно на космічному знімку – багато захисних лісосмуг має непряму форму, адже вони висаджувались вздовж горизонталей рельєфу.

Крім того, на дані територій (по центру) розміщений зразок ґрунтозахисно-меліоративного агроландшафту, що побудований за методикою проф. В.І. Буракова. Якщо стисло схарактеризувати цю методику, то її можна назвати «просунутим» варіантом КМЗ. Лісосмуги в ньому представлені однорядними варіантами, адже згідно з ідеологією агроландшафту жодна лісосмуга не в змозі повністю поглинути поверхневий стік, ця задача вирішується по іншому. Однорядні лісосмуги покликані створювати мікроклімат, зменшувати швидкість вітру, а відповідно й випаровування продуктивної вологи з ґрунту, сприяти накопиченню снігу, слугувати спрямомувачами для с.-г. техніки при обробітку ґрунту. Однорядні лісосмуги дозволяють зекономити «корисний» простір для вирощування с.-г. культур, що є дуже важливим при вирішенні юридичних та економічних проблем землекористування.

Згідно з концепцією, захист ґрунту від ерозії є функцією раціональної виробничої технології, і має базуватись на підтриманні високої водовбирної здатності та протиерозійної стійкості ґрунту, особливо його поверхневого шару. Якщо на поверхні утворюється надлишок непоглинутої ґрунтом води, її слід безпечно евакуювати. Структурування вгідь має створити саме стоковідвідні контурно-смугові робочі ділянки. Їхні поперечно-схилові (контурні) межі, що жорстко визначають паралельний їм напрямок як технологічно створеного нанорельєфу, так і земляних гідротехнічних споруд (валів-терас), слід прокладати вздовж горизонталей рельєфу з таким відхиленням від них, щоб вода відводилася нанорельєфом і гідротехнічними спорудами з ерозійно безпечним похилом, приблизно від середини ділянки до обох її флангів. На флангах відведена вода має надходити в протиерозійно облаштовані вздовжсхилові ланки стоковідвідної інфраструктури агроландшафту, переважно геоморфологічно зумовлені, тобто суміщені з улоговинами стоку іншого вздовжсхилового розчленування поверхні схилу.

В нашому випадку каркас агроландшафту формують розташовані одна від одної на відстані 200 м однорядні лісосмуги та вали-тераси, які розміщуються між лісосмугами через 100 м.

Додаткове вологопостачання культур для умов України в цілому можна визначити приблизно як 100 – 150 мм/рік, що навіть за невисокої агротехніки забезпечить приріст урожаю 10 – 15 ц/га в перерахунку на зерно.