НАПИСАТИ ПРО ВАШ ПРОЄКТ ПІДПИСАТИСЬ НА РОЗСИЛКУ


    www.wwf.ua
    Будуймо стале та гармонійне майбутнє з природою разом!

    Водоохоронні зони та прибережні захисні смуги

    Леся Зуб
    кандидат біологічних наук, ДУ "Інститут еволюційної екології НАН України"
    Обрані фільтри:
    Понятта та рекомендації

    Для попередження забруднення та замулення водойм і водотоків (створення природного бар’єру на шляху поверхневого стоку із водозборів), знищення природних оселищ водної та коловодної флори і фауни, а також для створення сприятливих умов для їх існування, на обох берегах водних об’єктів в долині встановлюють так звані водоохоронні території: прибережні захисні смуги (ПЗС) та водоохоронні зони (ВЗ). Крім охорони води, вони мають убезпечити прилеглі території від дії води. І, нарешті, ВЗ і ПЗС мають виконувати роль резерватів біорізноманіття водного та колоодного рослинного і тваринного світу, зберігаючи природний стан заплавних ландшафтів.

    Відведення цих територій є обов’язковим відповідно до Водного Кодексу України – основного законодавчого акту, що регламентує використання, охорону вод, державне управління і контроль у галузі використання й охорони вод та відтворення водних ресурсів. Водний кодекс України (ВК України) введений в дію Постановою Верховної Ради України від 6 червня 1995 року. Водоохоронні зони і прибережні захисні смуги є природоохоронними територіями. Їх межі в натурі закріплюються водоохоронними знаками.

    Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється органами, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель, і центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

    Зупинимося детальніше на характеристиці ВЗ та ПЗС.

    Водоохоронні зони та прибережні захисні смуги: поняття

    Згідно до статті 87 Водного кодексу України:

    «Для створення сприятливого режиму водних об’єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони.

    Водоохоронні зони є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється».

    Прибережна захисна смуга – частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території ВЗ (рис. 1)

     

    Рис. 1. Схема відведення водоохоронних територій

    Згідно до статті 88 Водного кодексу України “З метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.”

    Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період).

    Межі ВЗ та ПЗС

    Відзначимо, що перед фахівцями-розробниками ВК України стояли досить складні завдання щодо уніфікації природних комплексів усіх водних об’єктів держави. Тому, визначаючи межі ВЗ та ПЗС вони змушені були піти на деяке спрощення. І дані, наведені в даному документі – це не оптимальні, а, скоріше, мінімально допустимі межі водоохоронних територій. До того ж, якщо межі ПЗС уніфіковані для трьох типів річок (малі, середні та великі) і чітко визначені Водним Кодексом, то межі ВЗ такому спрощеному об’єднанню не підлягають. Їх межі визначаються у кожному конкретному випадку за участю фахівців. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлює Кабінет Міністрів України.

    Межі водоохоронних зон визначають за спеціально розробленими проектами на основі нормативно-технічної документації. Чим інтенсивніше господарювання на річці, тим більшими мають бути водоохоронні зони.

    ВЗ має внутрішню та зовнішню межі.

    Внутрішня межа ВЗ збігається з мінімальним (меженним) рівнем води у річці.

    Внутрішню межа водоохоронних зон струмків, річок і озер визначають від їх берегової лінії, а на меандруючих ділянках струмків, малих і середніх річок – від поясу меандрування. В окремих випадках, за неможливості визначення контурів брівки, внутрішню межу водоохоронних зон річок визначають від урізу середнього за багаторічний період рівня води. За точку витоку струмка чи річки приймають найвищу точку вздовж тальвегу русла, незалежно від наявності потоку в періоди низької водності. За необхідності, для визначення витоку річки використовують найдавніші топографічні карти.

    Зовнішню межу ВЗ прив’язують до наявних контурів сільськогосподарських угідь, шляхів, лісосмуг, меж заплав, терас, бровок схилів, балок та ярів.
    Зовнішні межі водоохоронних зон визначають у порядку встановленому Постановою КМУ № 486 від 8 травня 1996 року «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», якою встановлено єдиний правовий механізм визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них.

    З метою забезпечення необхідності дотримання режиму регульованої господарської діяльності на прибережних територіях, до часу встановлення проектної ширини водоохоронної зони у документації землеустрою і позначення її на місцевості, встановлюється мінімальна межа водоохоронної зони, яка визначається камеральними методами та, за необхідності, уточнюється на місцевості. Мінімальні межі є тимчасовими і визначаються без розроблення спеціальних проектів землеустрою

    Мінімальну межу водоохоронних зон за межами населених пунктів встановлюють у фіксованих лінійних розмірах, залежно від категорії річки і водойми та крутизни прилеглих схилів:

    • для боліт, струмків, малих і середніх річок та навколо їх витоків – 100 м;
    • для ставків, проточних озер, великих річок і навколо їх витоків – 200 м;
    • для водосховищ і безстічних озер, дуже великих річок і навколо їх витоків, а також розташованих на них ставків – 500 м.

    Якщо мінімальна ширина ВЗ менше ширини заплави, то зовнішня межа встановлюється вздовж брівки надзаплавної тераси, або підніжжя надзаплавної тераси, якщо її брівка не чітко виражена.

    На ширину водоохоронної зони впливає цілий ряд чинників. Їх межі встановлюються з урахуванням рельєфу місцевості, затоплення, підтоплення, крутизни берегових схилів, їх експозиції, типів грунтів, наявності ерозійних процесів, і, чи не найголовніше (!) – характер господарювання в долині.

    Враховуючи, що ліси мають значну водоохоронну функцію, межі водоохоронних зон у них не встановлюються (тобто, весь ліс автоматично потрапляє у водоохоронну зону).

    Ширину ВЗ на низинних пологих берегах визначають межею підтоплених земель, до якої додають мінімальний розмір протиерозійної смуги (не менше 50 м).

    Так, у разі відсутності обрушення берегу або його ерозійної активності та вузької смуги підтоплення, ширину ВЗ встановлюють по обидва боки від водотоку:

    • для малої річки – 250 м;
    • для середньої річки – не менше 500 м;
    • для великої річки – від 1 км (у випадку збережених природних комплексів на території долини) до 7-8 км (у випадку переважання ріллі та наявності крутизни схилів понад 2о на більш ніж 50 % територій).

    При крутизні прилеглих схилів більше 30 ширина подвоюється.

    Пересічно, ширина водоохоронної зони малої річки, у разі відсутності берегової ерозії, становить 0,25 км по обидва боки від водотоку. У випадку, коли у водоохоронній зоні є берегові схили (понад 5о), ширина водоохоронної зони подвоюється.

    Проте наголосимо, що це все-таки мінімальні, а не оптимальні величини водоохоронних територій. Вченими встановлено, що оптимальна величина ВЗ малої річки, що протікає в межах лісового масиву (а отже, її долина розташована чи не в найкращому положенні з водоохоронної точки зору) на супіщаних грунтах з нахилом 2,5о дорівнює 700 м. Проте інтенсивне освоєння річкових долин та водозборів здебільшого не дозволяє вилучити такі площі із загального вжитку.

    ВЗ в межах території ерозійної активності (ділянки землі, де утворюються яри, інтенсивно розмиваються береги чи схили, є улоговини, якими стікають дощові води) чи гірських масивів, крутосхилів, обов’язково має включати усю зону можливої ерозії (тобто, увесь схил чи яр) і додатково збільшується ще і на протиерозійну смугу шириною 150 м, яку відраховують від лінії ерозійної активності або лінії переробки берегу.

    Дуже спрощуючи механізм визначення зовнішньої межі ВЗ пропонуємо зробити це такимм чином:

    01. знайти найвіддаленішу від річки лінію:

      • затоплення у разі максимального повеневого (паводкового) рівня води;
      • берегоруйнування, меандрування;
      • тимчасово та постійно підтоплених земель;
      • берегових схилів і сильноеродованих земель.

    02. приплюсувати до неї ще 150 м. Дана сума і складатиме ширину ВЗ у Вашому конкретному випадку.

    Зовнішнюмежу ВЗ на землях сільських населених пунктів, землях сільськогосподарського призначення, лісового фонду, на територіях лісогосподарських, водогосподарських, рибогосподарських підприємств, а також на землях інших власників визначають з урахуванням ще цілої низки чинників, зокрема:

      • зони санітарної охорони джерел питного водопостачання;
      • наявності джерел забруднення вод;
      • існуючих меліоративних систем, каналів, дамб чи доріг тощо.

    На території населених пунктів розміри ВЗ, як і ПЗС, встановлюють відповідно до існуючих на час встановлення конкретних умов забудови, але не ближче, ніж 10 м від берегу виходячи з умов експлуатації річки.

    Якщо паралельно річці проходить меліоративний канал, дамба чи дорога, що є перешкодою для прямого потрапляння забруднених стічних вод поверхневого стоку у річку, зовнішню межу ВЗ доцільно провести по них.

    Виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад зобов'язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях.

    Межі прибережних захисних смуг чітко регламентовані ст. 88 ВК України і є завширшки:

    Межі прибережних захисних смуг чітко регламентовані ст. 88 ВК України і є завширшки:
    25 м

    для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів

    50 м

    для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів

    100 м

    для великих річок, водосховищ на них та озер

    x 2 рази

    якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

    Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюють прибережну захисну смугу шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

    Внутрішня межа ПЗС суміщається з внутрішньою межею водоохоронних зон (див. рис. 1). Зовнішню межу прибережних захисних смуг встановлюють шляхом відліку фіксованих лінійних розмірів від внутрішньої межі відповідно до норм статті 88 ВКУ, без розробки спеціальних проектів із землеустрою.

    Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених ВК України.

    На рис. 2 показано приклад відведення ВЗ та ПЗС для ділянки р. Дністро:

     

    Рис. 2. Карта прибережних захисних смуг та водоохоронних зон робочого проекту р. Дністро та винесені по ним контури.
    • межа прибережної захисної смуги (200 м з урахуванням ярів та водоохоронних насаджень) межа водоохоронної зони (2,5 км)

    Так само, як ВЗ, встановлення меж ПЗС має свою специфіку залежно від типу господарювання на водозборі. Відповідно до ст. 88 ВК України, «Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського і внутрішнього водного транспорту. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації».

    Прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюють згідно з комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності або якщо зазначеною містобудівною документацією межі таких смуг не встановлені, вони визначаються шириною 100 метрів від урізу води морів, морських заток і лиманів, а для інших водних об’єктів – згідно з частиною другою цієї статті. Межі прибережних захисних смуг, пляжних зон зазначають в документації із землеустрою, містобудівній документації та позначають органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування на місцевості інформаційними знаками. Відомості про межі прибережних захисних смуг, пляжних зон вносять до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель.

    У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюють пляжну зону, ширину якої визначають залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води. Структура пляжної зони також чітко регламентована ст. 88 ВК України.
    Внутрішньою межею ПЗС є рубіж від меженного рівня води у річці.

    Зовнішньою межею ПЗС є рубіж найінтенсивнішого розвитку несприятливих процесів взаємовпливу річки та берегу.

    Берегові схили з крутизною більше 5о, незалежно від рослинності, на є територіями ерозійної активності, включаючи яри, балки, улоговини стоку та належать до території ПЗС.

    У заплавах або на обривистих берегах зовнішня межа ПЗС приймають не ближче, ніж 50 м від бровки корінного берегу в напрямку до вододілу. У випадку, коли річка на певній ділянці має декілька рукавів, то ПЗС встановлюється по обидва береги річки від крайніх рукавів.

    Режими господарювання в межах ВЗ та ПЗС

    Як вже зазначалося вище, ВЗ і ПЗС є природоохоронними територіями. Відповідно режим господарювання в них чітко обмежений і визначається таким чином (с. 87 та 89 ВК України):

    Забороняється
    ВЗВЗ
    1. використання стійких та сильнодіючих пестицидів;
    2. влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації;
    3. скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар’єри тощо), а також у потічки.
    ПЗСПЗС
    1. розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;
    2. зберігання та застосування пестицидів і добрив;
    3. влаштування літніх таборів для худоби;
    4. будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;
    5. миття та обслуговування транспортних засобів і техніки;
    6. влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо;
    7. випалювання сухої рослинності або її залишків з порушенням порядку, встановленого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

    На території ВЗ в ході землекористування потрібно забезпечити раціональне використання всіх наявних природних ресурсів.

    Оцінюючи стан ВЗ чи плануючи господарювання у водоохоронній зоні, врахуйте що доцільно:

    • При рільництві в межах ВЗ необхідно враховувати протиерозійні та водоохоронні заходи, (наприклад, проводити оранку земель поперек схилів при крутизні схилу більше 7о; висів однорічних і багаторічних просапних культур доцільно проводити на схилах крутизною не більше як 7о, а на крутіших – висіювати лише багаторічні трави; надавати перевагу дрібноконтурному землеробству (площа окремих полів не має перевищувати 10 га); доцільно використовувати такі добрива, що менше вимивають ґрунт, зокрема – гранульовані).
    • Бажане винесення за межі водоохоронної зони тваринницьких комплексів та ферм, літніх таборів, загород для худоби, ліквідація гноєсховищ та обвалування їхніх територій.
    • В лісових масивах на території зони, встановлюють суворий режим ведення лісового господарства з проведенням лише санітарних рубок та рубок догляду.
    • Берегові схили крутизною більше 5о, незалежності від рослинності на них, належать до територій ерозійної активності, у тому числі яри, балки, улоговини стоку паводкових вод.

    Залежно від природних умов, у межах ВЗ можуть виділяти ділянки як суворого режиму господарювання, так і ділянки із частковим обмеженням господарюванням. До перших належать лісові масиви, заплавні водойми, підтоплені землі, зростаючі яри, береги, що руйнуються то зсуваються. До других – балки та улоговини, території можливого зсуву берегів чи схилів, протиерозійні схили, слабопідтоплені землі.

    Будь-які роботи на водозборі, що можуть призвести до негативного впливу на річку, заборонені згідно з положеннями Водного кодексу України. А їх перелік може бути досить значним: починаючи від банального прання синтетичними пральними порошками та миття автомашин на її березі і закінчуючи глобальними меліораційними проектами.

    Недопустимі у ВЗ і будь-які роботи по видобутку глини, гравію, піску, граніту тощо. Вони призводять не лише до прямого забруднення навколишнього середовища побічними продуктами (стічними водами, супутніми шлаками тощо), але можуть викликати перерозподіл ґрунтових вод на значній території. Якщо у ваших криницях раптом почала зникати вода, чи стала така на смак, що можна огірки солити – шукайте на її водозборі кар’єри. Згідно зі ст. 87 ВК України

    «В окремих випадках у водоохоронній зоні може бути дозволено добування піску та гравію за межами земель водного фонду на сухій частині заплави, у праруслах річок за погодженням з державними органами органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології».

    Обмеженню господарської діяльності в межах ПЗС присвячені ст. 89 та 90 ВК України. Загалом, ПЗС це територія обмеженої господарської діяльності. Тут забороняються будь-які роботи, окрім влаштування сінокосів та пасік.

    «Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг. У прибережних захисних смугах дозволяються реконструкція, реставрація та капітальний ремонт існуючих об’єктів».

    Користування пляжною зоною у межах ПЗС морів та навколо морських заток і лиманів здійснюється з дотриманням вимог щодо охорони морського середовища, прибережної захисної смуги від забруднення та засмічення і вимог санітарного законодавства.

    Громадянам забезпечується безперешкодний та безоплатний доступ до узбережжя морів, морських заток, лиманів та островів у внутрішніх морських водах у межах пляжної зони, до берегів річок, водойм та островів для загального водокористування, крім земель охоронних зон (санітарні зони, зони гідротехнічних споруд, об’єктів ПЗФ тощо).

    Згідно ст. 90 ВК України

    «Обмеження доступу громадян у будь-який спосіб (у тому числі шляхом влаштування огорож або інших конструкцій) до узбережжя водних об’єктів на земельних ділянках прибережних захисних смуг, що перебувають у користуванні юридичних або фізичних осіб, а також справляння за нього плати є підставою для припинення права користування земельними ділянками прибережних захисних смуг за рішенням суду».

    На островах встановлюється режим обмеженої господарської діяльності, передбачений для прибережних захисних смуг.

    Режим використання об’єктів і територій природно-заповідного фонду, розташованих у межах прибережної смуги морів та навколо морських заток і лиманів, регулюється Законом України “Про природно-заповідний фонд України”

    Підсумки

    Підсумовуючи вищенаведене, зазначимо, що викладені положення про ВЗ та ПЗС стануть Вам у нагоді при організації конкретної природоохоронної роботи в басейні водойми чи річки. А саме:

    Проводячи незалежну громадську експертизу, насамперед:

    • дослідіть дотримання ширини ПЗС та обмежень щодо господарювання в ній на усьому протязі річки;
    • дослідіть характер господарювання в межах ВЗ та його відповідність положенням Водного кодексу України;
    • дослідіть наявність необхідних водоохоронних позначок на межі ВЗ та ПЗС річки, визначте наявність у відповідних органах (облводгоспи та органи екобезпеки) документів землевідведення ВЗ та ПЗС;
    • підготуйте необхідні звіти та ознайомте з ними органи місцевого управління та облводгоспів.

    Дослідження стану ПЗС та ВЗ не потребують великих матеріальних (фінансових) затрат, наявності фахівців, проте звіти про їх стан є свідченнями дотримання (порушення) конкретних законодавчих документів держави (зокрема, положення Водного кодексу України).

    Організовуючи екологічну кампанію чи толоку:

    • встановіть водоохоронні позначки на межі ВЗ та ПЗС в межах вашого населеного пункту та неподалік від нього;
    • обладнайте інформаційні щити про правила поводження в межах ПЗС та ВЗ;
    • відмежуйте ПЗС лісосмугою чи чагарниками;
    • проведіть благоустрій територій в межах ПЗС тощо.

    Але, перш за все, придивіться, чи виконують елементарні правила водоохоронного режиму члени Вашої родини, Ваші сусіди, друзі. Розпочніть роботу із себе – і успіх Вам гарантовано!.

    Використана література
    1. Водний кодекс України // Голос України. – 1995. Ел. ресурс: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text
    2. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності // Підзаконний акт до статті 87 Водного кодексу України. Затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. № 486.) Ел. ресурс: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/486-96-%D0%BF#Text
    3. Методика з упорядкування водоохоронних зон річок України. К. : Оріяни, 2004. – 128 с.
    4. Шевчук С., Козицький О. Методика з визначення меж водоохоронних зон, прибережних захисних смуг і смуг відведення з особливим режимом використання (з урахуванням проекту змін до Водного Кодексу України) Ел. ресурс: https://www.researchgate.net/publication/342562189_METODIKA_Z_VIZNACENNA_MEZ_VODOOHORONNIH_ZON_PRIBEREZNIH_ZAHISNIH_SMUG_I_SMUG_VIDVEDENNA_Z_OSOBLIVIM_REZIMOM_VIKORISTANNA_z_urahuvannam_proektu_zmin_do_Vodnogo_Kodeksu_Ukraini
    5. Зуб Л., Панасюк І., Томільцева А., та ін. Упорядкування водогорних зон міських вод на основі екологічної оцінки якості вод . Елю ресурс: https://www.researchgate.net/publication/323446744_Uporadkuvanna_vodoohornnih_zon_miskih_vodojm_na_osnovi_ekologicnoi_ocinki_akosti_vod
    6. Проектування, інженерно-біотехнічне впорядкування та експлуатація водоохоронних зон водних об’єктів: навч. посібник//Куліков П.М., Петроченко О.В., Кузьмін Р.І., Томільцева А.І., Авдєєва Н.Ю. та ін. / За ред. О.В. Петроченко, В.В. Гребеня, В.К. Хільчевського, А.І. Томільцевої. – Київ: Видавничий дім «АртЕк», 2021. 442 с. Ел. ресурс: https://www.researchgate.net/publication/363693463_Proektuvanna_inzenerno-biotehnicne_vporadkuvanna_ta_ekspluatacia_vodoohoronnih_zon_vodnih_ob’ektiv_navc_posibnikKulikov_PM_Petrocenko_OV_Kuzmin_RI_Tomilceva_AI_Avdeeva_NU_ta_in_Za_red_OV_Petrocenko_VV
    facebook icon twitter icon email icon telegram icon link icon whatsapp icon
    РЕКОМЕНДОВАНЕ / ПОДІБНІ ПРОЄКТИ
    ПРОСТОРОВЕ ПЛАНУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ УГІДЬ В БАСЕЙНАХ МАЛИХ РІЧОК
    Упродовж усієї історії людина тяжіла до річки, перетворюючи прилеглі до водотоку землі, де ґрунтові, гідрологічні, мікрокліматичні та інші умови надзвичайно сприятливі для вирощування численних сільськогосподарських культур.
    Створення водоохоронних насаджень вздовж малих річок. 9 практичних порад
    Одним з найдоступніших і результативних способів охорони та відновлення річки є посадки дерев, чагарників чи сіяння трав на межі водоохоронних територій. 9 актальний порад.
    Відновлення і захист прибережних захисних смуг
    Відновивши природний стан прибережних захисних смуг, екосистема стає більш захищеною від негативного впливу людини.