Створення водоохоронних насаджень вздовж малих річок. 9 практичних порад

• першочергові заходи з озеленення необхідно проводити: у верхів’ї річки; на еродованих ділянках берегів та заплави; на межі з освоєними землями чи новобудовами; на узбережжі вігнутих ділянок річища. Крім того, будь-яка порушена територія в межах прибережної захисної смуги потребує відновлення.

Наступна “зона першочергових дій” – це порушені, еродовані ділянки берегу. Процеси руйнації берегу посилюються у тому випадку, коли він розораний до урізу води. Навіть пологі береги у такій ситуації можуть зазнавати ерозії, а по улоговинах рілля розмивається до глибини 0,5-1 м. Величезна кількість землі, що зноситься при цьому, замулює не тільки річище, а й заплаву. Аграрії стверджують, якщо товщина таких наносів перевищує 5 см, то лука на таких ділянках деградує. У разі ж ерозії прируслових піщаних та супіщаних ґрунтів, розмиваються навіть задерновані ділянки уздовж берегів. Найнебезпечнішими щодо можливої ерозії є прируслові ділянки на вігнутих берегах, улоговини, що концентрують стік, а також берегові схили з крутизною понад 5О – все це зони першочергового заліснення та залуження. На безлісих ділянках долини з меандруючим руслом в першу чергу лісонасадження створюються вздовж стійких річкових вигинів. Вони зменшують розмивання берегів на перед- та післялісових ділянках, зменшуючи, таким чином, потребу в суцільному облісненні берегів річок.

• У разі посадки дерев на узбережжі річки дерев’янисто-чагарниковий пояс розміщуйте на 2,5-3 м вище меженевого рівня води. При надмірній ерозії на високих обривистих берегах річкова межа лісосмуги має розміщуватися на відстані, що дорівнює ширині очікуваній 3-5-річній переробці (розмивання) берега. На випуклих ділянках пологих берегів, що намиваються, річкова межа лісосмуги відсувається від меженего рівня води на ширину піщаних пляжів, щоб надмірно не завужувати весняний потік води в річці. Чагарниковий пояс має розміщуватися плавними, закругленими лініями, аби уникнути створення перешкод для водних потоків.

існує кілька правил, якими треба керуватися при створенні функціонально-спроможних насаджень:

1. вони повинні складатися із дерев, що створюють світлі лісосмуги з добре розвинутим підліском і трав’янистим ярусом (дуб, липа, ясен, сосна); недоцільно використовувати породи із “темними” кронами (граб, клен гостролистий, ялина), деревостани яких надзвичайно темні, без підліску, а, отже і з підвищеною активністю ґрунтових ерозійних процесів;
2. недоцільно широко використовувати “чужі” для України види (зокрема, такі як робінія (біла акація), гледичія, тополя Болле, аморфа кущова тощо); привнесені види, хоч і невибагливі і швидкоростучі, зазвичай не здатні належно виконувати водоохоронні функції.

Кожній фізико-географічній зоні України, а також кожному елементу річкової долини відповідає свій регіональний тип рослинності. Дерева чи трави, які перебувають “на своєму місці” не тільки найкраще приживуться, але не створюватимуть загрози існуючим природним комплексам і найповніше виконуватимуть водоохоронну функцію.

Регіональний тип рослинності дуже просто визначити за спеціальними географічними атласами, які розроблені для всіх областей України та є в будь-якій великій бібліотеці. Так, в заплаві поліської річки віддайте перевагу вербі, вільсі та березі, а на піщаних гривах добре ростиме сосна та верба-шелюга. Для лісостепової зони вільху можна виключити, натомість замінивши її тополею чорною (осокір), ввести в посадки дуб, ясен та ліщину на більш підвищених ділянках з багатшими ґрунтами.

В залежності від умов зволоження, існує така градація: для створення прируслових лісосмуг рекомендується використовувати вологолюбні породи: верби, тополі, вільхи, вологолюбні чагарники (калину, бузину, крушину тощо). Далі від річки, на більш підвищених ділянках з кращими ґрунтовими умовами доцільно використовувати дуб (витримує проточне затоплення до 25 днів), клен-явір, вишню, черешню та супутні їм чагарники (ліщину, глід, дрібнолисті клени тощо); на високих піщаних та супіщаних гривах терас – сосну, березу, із чагарників – дрік, вербу-шелюгу тощо.

• у тому разі, коли на обраній ділянці річки незначна кількість сінокосів, вибираючи тип озеленення, надайте перевагу створенню луки, обмеживши її зі сторони господарських угідь смугою живоплоту (насадження колючих чагарників – шипшини, глоду, терену); при створенні лісонасаджень в балках, улоговинах доцільно чергувати лісосмуги завширшки 10-15 м з лучними смугами шириною 10-20 м, розміщеними поперек балки.

• створення лісових культур чистими рядами призводить до пригнічення дерев. Більшість авторів сходиться на думці, що лісосмуги із листяних порід повинні мати складну 3-5-ти-ярусну структуру, тоді як хвойні – 2-3-ярусну (інколи і одноярусну). Найінтенсивніший ріст лісосмуг спостерігається при ширині 25-40 м та ширині міжрядь 1,5-2,5 м, де дерева ростуть краще, ніж в умовах лісових масивів.

Численними роботами вчених доведено, що найкращим для річки є співвідношення природних чи подібних до них територій (лісопосадки, пустища, посіви багаторічних трав, сади) та господарсько змінених земель (сільгоспугіддя, населені пункти, промислові території) у загальній площі території водозбору 1:1 (лісостепові та степові території) або 2:1 (Полісся, гірські регіони). Річка, на водозборі якої (або хоча б в її долині) дотримується оптимальне співвідношення природних та змінених територій, має всі умови для нормального існування та свого відродження.

• будь які насадження мають бути спрямовані на відновлення оптимального балансу природних та змінених територій в долині річки та реконструкцію природного (характерного даній фізико-географічній зоні) типу рослинності.