Відновлення і захист прибережних захисних смуг

Завдяки прибережним захисним смугам водойми не забруднюються та не замулюються. При цьому поверхневі стоки з прилеглих територій фільтруються, а береги водойм не руйнуються від потоку стічних вод.

Прибережні захисні смуги забезпечують укриття, тінь та живлення для риб та інших водних організмів. Також вони захищають від пошкоджень від повеней посівні угіддя та населені пункти, що знаходяться нижче за течією.

При цьому, продуктивність прилеглих сільськогосподарських, рибогосподарських та мисливських угідь зберігається на сталому рівні.

Також прибережні захисні смуги – це природні ландшафти з естетичною та рекреаційною цінністю та резерви біотичного різноманіття.

Щоб відновити прибережну захисну смугу, потрібно уникати поширення інвазійних видів і використовувати лише ту рослинність, яка притаманна для конкретної місцевості. В ідеалі – використовувати насіння чи саджанці рослин, які виросли поруч в природних умовах.

Основа стабільного управління прибережних захисних смуг – це збереження наявних природних комплексів, а також відновлення деградованих або втрачених природних комплексів.

Ефективно та просто це можна зробити, провівши реконструкцію рослинного покриву: заліснити та/або залужити його.

Потужний природний бар’єр на шляху стічних вод можна створити, якщо правильно підібрати породи дерев, чагарників або трав в межах цих смуг. Таким чином вдасться відновити або значно покращити втрачені оселища для різних видів дикої фауни та флори.

Прибережна захисна смуга для малих річок, струмків, потічків і ставків площею 3 гектари або менше має бути завширшки 25 метрів. Для середніх річок, водойм, на них і ставків площею понад 3 гектари ширина прибережної зони має бути 50 метрів. Для великих річок, водосховищ на них та озер – 100 метрів. Це прописано у Водному кодексі України.

Прибережні захисні смуги встановлюють, коли водність найменша – в так званий меженний період. Ці смуги розміщують по обидва береги річки та вздовж урізу води. Якщо схил крутіший за 3 градуси, потрібно подвоїти мінімальну ширину прибережної захисної смуги.

Вздовж моря та навколо морських заток і лиманів прибережна захисна смуга має бути шириною не менше 2 км від урізу води. В населених пунктах прибережну захисну смугу встановлюють з урахуванням містобудівної документації.

Межі прибережних захисних смуг в натурі закріплюють водоохороними знаками. Створити такі знаки та винести межі ПЗС в натуру – це перший етап їхнього захисту. Це також зазначено у Водному кодексі України.

Прибережні захисні смуги – це природоохоронна територія, в якій діє режим обмеження господарської діяльності. Тобто, тут заборонені заходи, які можуть негативно вплинути на стан природних комплексів та якість води.

• Зміна клімату (адаптація, пом’якшення чи змішаний вплив)

Коли ми відновлюємо природну структуру рослинного покриву прибережної захисної смуги, то створюємо стійку до змін клімату стабільну екосистему – прибережну і водну. 

Захищаючи та відроджуючи водойми, ми адаптуємося до зміни клімату. А коли створюємо природний бар’єр на шляху забруднених поверхневих стоків – то пом’якшуємо вплив від зміни клімату.

• Вплив на екосистеми (покращення, немає впливу, погіршення)

Відновлюючи чи реконструюючи прибережні захисні смуги, ми тим самим охороняємо і зберігаємо водні екосистеми та покращуємо якість води.

• Соціоекономічна цінність відновлення та захисту прибережних захисних смуг (висока, середня, низька ефективність)

Відновлюючи та захищаючи прибережні захисні смуги, ми зберігаємо водойми та водотоки. В результаті місцевий та регіональний режим поверхневого стоку стабілізується, а вода стає чистою. При цьому кругообіг поживних речовин залишається незмінним; місцева рослинність та ґрунт поглинають і зберігають вуглець. На додачу до цього вірогідність виникнення повеней зникає, або повені стають менш потужними. У місцевого населення з’являються додаткові можливості для заробітку, а для туристів – нові місця для відпочинку.

В сумі ці послуги та переваги щороку приносять домогосподарству понад 9-16 тис. грн з кожного гектара. Через 10-20 років дохід може зрости до 190 тис. грн з гектара.

Разом з тим, на облаштування або відновлення кожного кілометру прибережної території потрібно витратити до 60-110 тис. грн. При цьому, щорічні витрати на подальше утримання складатимуть додатково 6-60 тис. грн на кожен кілометр.

У підсумку, лише у довгостроковій перспективі (через 20 років і більше) соціально-економічні вигоди від прибережних захисних смуг переважать витрати на них. І це лише за умови, якщо буде достатня кількість жителів, які отримають і оцінять переваги цього рішення. 

Разом з тим, ці розрахунки не враховують додаткові переваги та послуги прибережних захисних смуг, бо економічно їх оцінити важко. 

Наприклад, на відновлених прибережних територіях з’являються місця нересту риби та нагулу для коловодних видів тварин і птахів (в тому числі мисливських).

На різнотравних заплавних луках – одному із видів відновлення території вздовж берегу водойм – можна облаштовувати пасіки, позаяк на такій території є багато медоносних рослин. 

Це приклади традиційних та ощадливих методів використання прибережних територій. Кожна громада може визначити економічну вигоду від них. 

Важливий етично-просвітницький аспект відіграють толоки – масові заходи з облаштування або відновлення прибережної території водойми поруч з селом чи містом. Власноруч прибрані береги або створені насадження будуть спонукати більш дбайливо ставитися до природи.

Землі прибережних захисних смуг знаходяться тільки у державній та комунальній власності. Ці території дають у користування лише для цілей, прописаних у Водному кодексі України. Користувачі цих земель мають усвідомлювати, наскільки важливо дотримуватися обмежень та обтяжень статей 88 та 89 цього Кодексу.

Відновлювати  прибережні захисні смуги та виносити їх межі в натуру можна за рахунок різних джерел – в тому числі з Фондів охорони навколишнього природного середовища.  

Щоб захищати та відновлювати прибережні захисні смуги, їхні межі та обмеження у використанні земель треба враховувати в усіх документах просторового планування.

В Європейському Союзі існує профільна політика стосовно того, як поводитися із прибережними захисними смугами  https://environment.ec.europa.eu/iczm/situation.htm. Також існує документ, який описує, як керувати прибережними зонами за допомогою інтегрованого підходу https://environment.ec.europa.eu/iczm/background.htm

Управління водними об’єктами за допомогою басейного підходу прописане в Пташиній директиві та у Водній рамковій угоді.