Депонування вуглецю ґрунтами під різним типом землекористування

Згідно нещодавно опублікованого Глобального протоколу ФАО з органічного вуглецю в ґрунті, «масштаби та темпи поглинання вуглецю в ґрунтах можуть сильно змінюватись в залежності від різних практик землекористування, характеристик ґрунту, рослинності, рельєфу та клімату, а також від інших ґрунтотвірних факторів та процесів».

Загальна територія України станом на 01.01.2020 р. становила 60,3 млн га, що дорівнює 6% площі Європейського субконтиненту та відповідно 0,4% площі суші Землі. Сільськогосподарські землі становлять у Земельний фонд України — 41,31 млн га (у тому числі: рілля — 32,76; сіножаті — 2,28; пасовища — 5,255,25; багаторічні насадження — 0,85; перелоги — 0,170,17; парники, оранжереї, теплиці -0,001); ліси та інші лісовкриті території — 10,63. (Національна доповідь…, 2020).

За даними State Forest Resources Agency of Ukraine (SFRAU, 2021) лісистість України зараз складає 15,9%, до 2030 року планується (Стратегія, 2021) її збільшення до 18%. А сільськогосподарські угіддя вже зараз займають близько 43 млн га, тобто 71,2% відсотка території (Земельний довідник, 2020). Очевидно, що лісорозведення хоча і є необхідним заходом, але за масштабом впливу на баланс вуглецю, ліси в Україні навіть близько не можуть зрівнятися із ґрунтовим покривом. Отже, в теперішній Стратегії адаптації України до змін клімату важливість відтворення вмісту гумусу у ґрунтах явна недооцінена.

Адаптація певних методів керування ґрунтом для конкретної ділянки може стати одним зі способів, за допомогою якого сільськогосподарські угіддя можуть перетворитися на великий поглинач вуглецю (Lal et al., 2018).

Виникає питання які саме практики землекористування дають найбільший ефект для конкретних територіальних умов. Це питання має вирішуватись для різних ієрархічних просторових рівнів природно-територіальних комплексів.

Розроблення загальносвітової стратегії секвестрації вуглецю передбачає:

1. визначення найбільш придатних для депонування вуглецю типів земель,
2. оцінку потенціалу секвестрації цих земель за умов різних варіантів регенеративних методів землекористування,
3. визначення площ вказаних типів земель.

Відмітимо, що при розрахунках дуже важливим є врахування фізико-географічних умов розташування досліджуваних типів земель. Так, наприклад, покинуті орні землі в екваторіальній Африці й в зоні лісостепу будуть мати зовсім різні потенціали секвестрації, хоча формально потрапляють в один клас земель, що придатні для секвестрації.

В рамках світової стратегії кожна країна має виробити власні національні, регіональні й локальні плани щодо оптимального використання земельних угідь (екосистем) для секвестрації. Й тут вже буде потрібна детальна «інженерна» робота фахівців – землевпорядників, ґрунтознавців, географів. Адже кожен реальний проєкт для конкретної ділянки має бути прорахований з екологічної та економічної точок зору для того, щоб надати власнику землі переконливі докази вигідності прийняття рекомендованих природоохоронних рішень.

Але перш за все визначимось з загальними можливостями депонування вуглецю під різними природними та с.-г. угіддями. Однією з найкращих робіт присвячених цьому питанню є стаття відомого вченого R. Lal зі співавторами (Lal, R. et all, 2018).

В таблиці 3.1 перелічуються основні види с.-г. угідь і наводяться узагальнені характеристики щодо їх потенціалу секвестрації: показник секвестрації, період встановлення рівноваги (рівноважний період), технічний потенціал секвестрації, сумарний потенціал за період рівноваги.

Автори виділяють 5 великих груп «наземних екосистем». Оскільки нас в першу чергу цікавить депонування вуглецю ґрунтами під різним видами використання земель спростимо вказану таблицю, залишивши лише дані про показник секвестрації (ПС). ПС показує скільки мегаграм вуглецю буде зв’язано екосистемою на 1 га за рік.

Аналіз таблиці показує, що найефективніше депонування вуглецю буде відбуватись у лісах, міських територіях, у разі їх екологічного впорядкування, і торф’яниках та водно-болотних угіддях.

Щодо здатності безпосередньо ґрунту зв’язувати вуглець, то тут найкращими практиками можна вважати заліснення, рекультивація порушених земель та відновлення торфовищ та боліт.

Разом з тим, відмітимо, що вказані цифри мають приблизний узагальнений характер і будуть суттєво варіювати для конкретних умов. Про це говорять і самі автори статті «Існує безліч прогалин у знаннях щодо … розробки баз даних про швидкість депонування вуглецю в біомасі та ґрунті поряд з періодом рівноваги для перерахованих вище екосистем».

Розглянемо ще один нещодавній огляд методів секвестрації вуглецю ґрунтом, проведений Амелунгом та ін. (2020). Важливою відмінністю від попередньої роботи є деталізація заходів для підвищення секвестрації вуглецю саме ґрунтом і вказівки щодо перспективних регіонів де вони можуть бути застосовані.

Звернемо увагу, що в жодному випадку не згадується Україна. На нашу думку, це є дуже показовим моментом, адже нашу країну досі не сприймають як самостійного «гравця». На наш погляд, для зміни такого стану потрібна більш активна та ефективна позиція в першу чергу держаних установ. За умов найскорішого створення державного механізму сприяння впровадженню природоорієнтованих рішень в агросекторі, зокрема – тих, що сприятимуть секвестрації вуглецю та автоматично й відновленню ґрунтів, зміниться й світове інформаційне поле.